Фламенко на Канарських островах

Фламенко походить з Андалусії

У реєстрі ЮНЕСКО батьківщиною фламенко названо Андалусію на півдні Іспанії, а його коріння сягає Мурсії та Естремадури; цей вид мистецтва було внесено до списку 2010 року. У цьому описі немає жодного натяку на Атлантику. Тож коли ви дивитеся фламенко в Пуерто-де-ла-Крус, ви бачите мистецтво з іспанського материка, виконане на острові з власними музичними традиціями. Це не вада. Це просто підказує, чого очікувати: андалузького співу, гітари й танцю, а не канарського фольклору.

Острови мають власну музику

Вікіпедія називає ісу найвідомішим і найхарактернішим із традиційних жанрів островів — місцевим різновидом хоти з чималими відмінностями між островами. Подекуди ведучий скеровує танцюристів у дедалі складніший ланцюг. Тахарасте, ймовірно, надихнув канарський танець, який поширився Європою приблизно наприкінці 1500-х і на початку 1600-х років. Фолія та малаґенья належать до популярних танців островів. Ці форми мають власні ритми й власні кроки, відмінні від палос фламенко.

Тімпле

Інструмент, найбільше пов'язаний з канарською народною музикою, — це тімпле, описаний як традиційний п'ятиструнний щипковий інструмент островів, виготовлення якого почалося у XIX столітті. Деякі виконавці на Ла-Пальмі та півночі Тенерифе знімають одну струну й грають на чотириструнній версії, яку прихильники п'яти струн вважають менш традиційною. Тімпле описують як схожий на укулеле, і це інший інструмент, ніж гітара фламенко, яку будують легшою й тоншою за класичну гітару.

Кубинська нитка

Вікіпедія відзначає міцний зв'язок між канарською та кубинською музикою, а також зв'язки з іншими карибськими традиціями через торгівлю й міграцію. Фламенко має власний кубинський зв'язок. Кантес де іда-і-вуельта, пісні туди й назад, — це форми фламенко, що почалися з обміну з Латинською Америкою, головно з Кубою, і повернулися до Іспанії; гуахіра, заснована на кубинському пункто гуахіра, — класичний приклад. Обидві традиції несуть кубинський вплив, але в різних формах.

Читати далі: Фламенко для тих, хто вперше

Узбережжя, яке рано привітало відвідувачів

Вікіпедія зазначає, що долина Оротава та Пуерто-де-ла-Крус були серед перших курортів Канарських островів. Серед відвідувачів початку XIX століття були Вільям Вайлд, Александр фон Гумбольдт і Сабен Бертло, а справжній туристичний бум припав на 1950-ті роки. Британські мешканці збудували англіканську церкву Всіх Святих, і в місті розташований найстаріший англіканський цвинтар Канарських островів. Місто з такою історією іноземних відвідувачів — природна домівка для вечора, розрахованого на них.

Що ви насправді дивитеся

На такому шоу, як у Casa Ábaco, ви почуєте канте, побачите байле й відчуєте токе — три ремесла, які ЮНЕСКО визнає. Це не театралізований фольклорний танець Тенерифе. Сама будівля, утім, канарська: особняк у місцевому стилі, з дерева та побілки. Поєднання іспанського мистецтва й острівного антуражу — саме те, що робить вечір неповторним, і саме тому це шоу варте того, щоб планувати навколо нього.

Почути й власне звучання островів

Якщо в тій самій подорожі ви хочете почути музику самих Канарських островів, шукайте виступи під назвою «канарський фольклор» — там ви, найімовірніше, познайомитеся з тімпле та танцями, як-от іса й фолія. Це окремий вечір, відмінний від шоу фламенко, з іншими інструментами та іншими ритмами. Почути обидва за один тиждень — найшвидший спосіб навчитися розрізняти їх на слух.

Кому це не підійде

Якщо ви приїхали на Тенерифе сподіваючись почути фламенко як острівну традицію, шоу фламенко цього не дасть, бо це мистецтво андалузьке. Якщо вам хочеться народних танців у регіональних костюмах, краще підійде канарський фольклор. А якщо ви прагнете найтрадиційнішого андалузького антуражу, шоу в самій Андалусії завжди буде ближчим до джерела, ніж будь-яке на березі Атлантики.